НАДЗВИЧАЙНА ДОЛЯ НАШОГО ЗЕМЛЯКА ІВАНА ДАЦЕНКА

З нагоди 125-річчя перших українських поселень у Канаді та 150-річчя Канади канадсько-українська громадська організація O.W.L. Open World Learning оголосила конкурс для старшокласників, студентів коледжів та вищих навчальних закладів. Мета конкурсу полягає в дослідженні життя видатних українців-емігрантів до Канади. Учениця 9-Б класу Полтавської гімназії №17 Діана Шалашна обрала для ґрунтовного дослідження надзвичайно цікаву та інтригуючу долю нашого відомого земляка, уродженця с. Чернечий Яр Диканського району Полтавської області Івана Івановича Даценка, Героя Радянського Союзу, льотчика-бомбардувальника, який був вимушений емігрувати до далекої Канади, ставши там вождем індіанського племені.

Іван Іванович Даценко народився в 1918 році в с. Чернечий Яр, де він навчався у середній школі, а пізніше у 1937 році став випускником ветеринарного коледжу у Писаревщині. Цього ж року його відправили служити у Червону Армію. У 1940 році Іван Даценко закінчив авіаційну школу в Оренбурзі.

Протягом Другої Світової війни він був пілотом бомбардувальника. 22 червня 1942 року у льотчика Івана Даценка було завдання збити фашистські ворожі літаки над містом Орел. Коли їхній обов’язок був виконаний і вони повертались назад до своєї бази,у літак Даценка потрапила міна. Завдяки його мужності та відвазі йому вдалось врятувати весь екіпаж, а сам він був останньою людиною, котра вийшла з літака. За цей сміливий вчинок йому присвоїли почесне звання Героя Радянського Союзу.

Але найцікавіша та найсуворіша частина його життя починається з 18 квітня 1944 року, коли він та його бойові товариші виконували завдання розбомбити залізничну станцію у Львові. Після цієї події його більше ніхто не бачив і він вважався мертвим.

Але насправді, інші джерела доводять, що Іван Даценко вижив і був захоплений німцями у полон. Декілька разів він намагався втекти, але потім його відправили до концентраційного табору, з якого одного разу йому вдалося врятуватись, і невідомим чином він потрапив до Канади. У той час його колишній друг перетворився на заклятого ворога і почав шукати Даценка як небезпечного ворога по всьому СРСР.

Першим, хто розповів історію про українця, який став вождем племені індіанців у далекій Канаді, був відомий танцюрист Махмуд Есамбаєв, який відвідав Канаду у 1967 році. У його культурну програму входив візит до північного поселення індіанців. Коли все плем’я зібралося, делегація очікувала появи вождя. Нарешті він з’явився - високий, стрункий та сильний чоловік, одягнений у індіанське вбрання. Його супроводжувала жінка невеликого зросту - його дружина. Коли Махмуд промовив: ”Привіт!” на російській мові, то почув ”Здоровенькі були!”у відповідь.

Пізніше, виявилось, що цей вождь був Іваном Даценко, що є найнеймовірнішим у цій історії. Як свідчать докази, коли він потрапив до Канади,він закохався у молоду та гарну індіанку, яка належала до одного з поселень. Тому Іван вирішив запитати її батька-вождя, чи він міг би одружитися на його доньці, а коли ватажок помер, Іван зайняв його місце вождя племені. Після цього його знали як Джона МакКнобера, або Вождь,Що Пронизує Вогонь.

Родичі емігранта намагалися знайти його, беручи участь у телепрограмі “Чекай на мене”. Але, на жаль, на той момент Іван Даценко уже помер, залишивши після себе своїх нащадків.

Іван Даценко був поважною людиною на своїй Батьківщині. Саме тому був виготовлений та встановлений пам’ятник у його рідному селі. Також ім’я Даценка можна знайти у книзі “За Мужність і Відвагу”, присвячену тим солдатам, що загинули у Другій Світовій війні. До того ж, українськими кінематографістами було знято фільм про надзвичайну долю Івана Даценка, що має назву “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”. Він зацікавив сотні українців, бо яскраво зображає усі біди та поневіряння нашого земляка, простого українського солдата.

Іван Даценко - це людина, про яку варто пам’ятати, бо він був справжнім героєм української землі. Навіть у далекій Канаді говорив українською мовою, навчив свою нову сім’ю готувати українські страви, співати українських пісень. Звичайно, еміграція до Канади стала вимушеним етапом у його непростому житті, так як він добре розумів усі наслідки його повернення додому. Очевидці свідчать , що він дуже сумував за рідною Полтавщиною, просив передати йому хоча б листівки із зображенням українських пейзажів. Він був не тільки хоробрим солдатом, розумною та відважною людиною, але також поширював культуру, звичаї та традиції нашої держави, даючи можливість іншим людям на далекій канадській землі дізнатись про існування такої країни як Україна.